Карл II — одна з найзагадковіших і найяскравіших постатей серед монархів в історії Великої Британії. Забудьте про Тюдорів — саме Стюарти подарували світу справжні скандали, зраду і боротьбу за владу… не кажучи вже про шалену розкіш та роспусту, на фоні яких інші королівські сім’ї Англії можна вважати дещо сухими та поміркованними. Саме на правління Карла ІІ-го припала Реставрація, тому навіть серед Стюартів завдяки контрасту з Кромвелем він виглядав яскраво.
Реставрація — термін, що позначає відновлення монархії у 1660 році після Інтеррегнуму і парламентського правління — часто охоплює весь період правління Карла II, який тривав з 1660 по 1685 рік.
Країна була потрясена Англійськими громадянськими війнами, стратою Карла I та пуританською диктатурою і військовим правлінням Олівера Кромвеля. Але тепер їхній принц повернувся, і Карл II зійшов на трон на хвилі роялістських настроїв. У 1660 році, під загальний захват і радість народу, Карл II повернувся з тривалого вигнання, аби бути коронованим. Його повернення в Англію святкували вуличними гуляннями, багаттями, урочистостями та парадом. Королівська хода вулицями Лондона та день коронації пройшли настільки спокійно, що, за повідомленнями, не було пролито жодної краплі крові – після громадянських війн народ був щасливий повернутись до спокійнішого життя.
Карл II не даремно отримав прізвисько «Веселий монарх» — насолода, розкіш і задоволення стали новими ідеалами вищого класу. З появою короля Лондон перетворився на нову модну соціальну столицю країни і на ігровий майданчик для знаті. Театри знову відкрились — уперше з жінками на сцені, паби приваблювали як чоловіків, так і жінок з усіх верств суспільства, король і його придворні вільно спілкувалися з простолюдом у міських парках, а двір став осередком гучних вечірок і заборонених зв’язків.
Під час вигнання Карл провів чимало часу при французькому дворі, відомому на всю Європу своєю розпущеністю і пишністю. Повернувшись до Англії, він привіз із собою чимало французьких тенденцій і перетворив сухий, стриманий англійський двір на гедоністичний палац задоволень.
У результаті в Вайтголлі панували насолода, розваги та вільне кохання. Карл оточив себе молодими розпусними придворними — гульвісами й волоцюгами, які більше дбали про азартні ігри, пияцтво, жінок і вечірки, ніж про роботу чи родину. Придворні дами також чудово проводили час — їх заохочували бути дотепними, розумними, зухвалими й сексуально вільними, замість того, щоб дотримуватись застарілих уявлень про покірних, слухняних і доброчесних жінок. Палаци стали каруселлю подружніх зрад, і жінки відігравали в них не менш активну роль, ніж чоловіки. Публічний характер зрад Карла став новою проблемою для багатьох. До цього англійські монархи хоч і мали коханок, робили це значно обережніше. Але Карл, вірний своїй природі, відверто афішував свої численні позашлюбні зв’язки.
Для одних Карл був цілком сучасним монархом — людиною культури й пишноти, королем, який повернув життя в похмуру й сувору країну. Він знову відкрив усі театри і вперше дозволив жінкам виступати на сцені, відновив святкові дні та народні гуляння, заборонені за часів Протекторату, а також намагався впроваджувати релігійну толерантність і примирити всі зацікавлені сторони. Карл був надзвичайно доступним монархом: прогулювався у парку Сент-Джеймс, відвідував театри й таверни Лондона. Його цікавили філософія, наука та експерименти, що зрештою сприяло заснуванню Королівського товариства та Королівської обсерваторії. І в багатьох аспектах його стиль правління заклав основи тієї монархічної системи, яку ми сьогодні вважаємо сучасною.
Але для інших він був ганьбою для королівства та інституту монархії. Він ненавидів паперову роботу й, коли тільки міг, перекладав державне управління на своїх більш старанних міністрів, віддаючи перевагу насолодам двірського життя. Він витрачав величезні суми на своїх коханок і позашлюбних дітей, зазвичай черпаючи кошти з королівської скарбниці та державного бюджету — на шкоду країні. Люди вважали, що у державних справах його або надто сильно впливали коханки, або вони просто відволікали його від виконання обов’язків. На думку критиків, Карл грався з фінансами країни, її безпекою й дипломатичними альянсами, не виявляючи при цьому особливої компетентності. Але при всьому цьому – його правління було ковтком свіжого повітря для стомлених від диктатури Кромвеля англічан, і означало примирення роялістів та парламентаріїв, які нарешті перестали носити різні мундири.
