Після початку громадянської війни в серпні 1642 року уніформи солдатів на полі бою можна вважати вікнами в їхні душі; у цю розділену епоху навіть зачіски спричиняли запеклі суперечки. Тож вивчення одягу XVII століття швидко показує, що мода — це не лише мереживо та шкіра: під час Англійської громадянської війни вона впливала на долю нації.
Згідно з підручниками, солдатів роялістів і парламентарів можна було розпізнати з першого погляду. Армія роялістів (як стверджується) складалася з аристократів і денді: уявіть собі довге волосся, капелюхи з пір’ям і велика кількість мережива. Натомість парламентарі зазвичай змальовуються як прості сільські солдати з Бібліями під пахвою, у важких шкіряних чоботах і з коротко підстриженими головами (звідси й прізвисько «круглоголові»).
Звісно, ці стереотипи мають певне історичне підґрунтя. Варто лише згадати принца Руперта Пфальцького — яскравого генерала роялістів, який обожнював вишукану моду (та дуже любив свого пуделя). Він ідеально втілював образ кавалера. До того ж, він був небожем короля Карла I, тож Руперт неминуче став обличчям роялістської пропаганди.
Однак відомі постаті, як-от принц Руперт, спотворюють наше уявлення про обидві армії. Насправді політична приналежність була зовсім не однозначною: у кожному соціальному прошарку точилися суперечки та розбіжності.
Наприклад, пуританська фракція церкви, що підтримувала скромність в одязі, також була глибоко розділеною. Дехто, стурбований можливими симпатіями короля до католицизму, підтримував парламент. Інші ж, вірні королю як Божому помазанцю, стали на бік роялістів.
Щодо пишно вбраної аристократії, то багато хто з них відчував обов’язок воювати за короля, адже їхнє багатство значною мірою залежало від монархії. Однак були й винятки. Приміром, Нехемія Вортон — відомий сержант парламентської армії — носив на полі бою червоний костюм, оздоблений золотим і срібним мереживом, і сподівався, за його словами, «ніколи не забруднити його нічим, окрім крові кавалера». Як зазначає історикиня Даян Перкісс, романтичний Вортон зовсім не нагадував стереотипного грубуватого «круглоголового».
Через такі розбіжності у візуальному вигляді розрізнити роялістів і парламентарів на полі бою було вкрай важко. Через це іноді траплявся «дружній вогонь». Лише через три роки після початку війни парламентарі почали формувати чіткий візуальний образ. Коли Олівер Кромвель створював свою знамениту Армію нового зразка, він прагнув бачити в ній «простого капітана в темно-рудому одязі, який знає, за що бореться, і любить те, що знає». Відтоді рудий мундир миттєво означав прихильність до парламенту: як сказала Даян Перкісс, «вони, наче, вдягали ідеологію Армії нового зразка разом із її червоними куртками», а роялісти почали використовувати широкополі шляпи з пір’ям з той же метою – аби відзначити свою прихильність до партії короля.
Англія – країна яскравих дрібниць, заради яких люди могли навіть добровільно потрапити до в’язниці із-за преференцій в раціоні, тому не дивно що костюмам також придавали багато уваги.
