А вся справа в тому, що Світлана Погорільчук, жителька села Голики, не захотіла, щоб її сина, полеглого від рук російського загарбника, відспівували представники московського патріархату.
22 липня жителі Голиків і Варварівки, що на Славутчині, живим коридором провели в останню путь мужнього захисника, відданого патріота Батьківщини Олександра Сергійовича Погорільчука.
Олександр був старшим бойовим медиком десантно-штурмового батальйону військової частини А-0284. Він рятував життя інших захисників, а 17 липня під час бойових дій на Донеччині старший солдат своє життя поклав на вівтар української свободи.
Народився Олександр 4 січня 1996 р. в с. Голики, закінчив Варварівську загальноосвітню школу, а трохи згодом – Шепетівське медичне училище за спеціальністю «Лікувальна справа» та здобув кваліфікацію фельдшера.
З 2015 року він працював у виправній колонії міста Ізяслав, а у 2019 році за власним бажанням вступив на контрактну службу до лав Збройних Сил України. Служив в зоні проведення АТО/ООС. Навіть став у 2021 році срібним призером у конкурсі на кращого фахівця з тактичної медицини Збройних Сил України-2021.
Двічі, у 2021 та 2022 році, був відзначений відзнаками Головнокомандувача Збройних Сил України – нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, а у 2021 році був нагороджений відзнакою Командувача об’єднаних сил «За звитягу та вірність».
Служив сумлінно, мужньо, стійко… Мріяв повернутися, щоб жити у мирній, квітучій Україні… Та не дочекалася коханого наречена… А мама втратила в цій жорстокій війні уже двох синів.
Ще на початку повномасштабного вторгнення росії на територію України, у ніч з 25 на 26 лютого, загинув її молодший син Віталій – снайпер, який поліг від ворожої зброї, коли вивозив поранених побратимів з поля бою.
Тоді його не змогли одразу забрати з поля бою, та Олександр подбав, щоб брат все-таки був похований на рідній землі. 16 квітня Віталія поховали, відспівував його московський батюшка Іван, другого ж сина мати хотіла, щоб відспівали представники українського патріархату.
«Якщо Віталія ховав отець Іван, представник московського патріархату, то Сашу відспівати мама запросила українських священників. Церква не була відкрита, дзвони не провели в останній путь Героя. Це супроводжувалося і брехнею, і прокльонами від сім’ї отця Івана в бік нещасної матері. І село зірвалося. Скликали збори, на яких одноголосно проголосували за перехід Голицької церкви до ПЦУ»,
підкреслює вчителька-пенсіонерка Тамара Кононюк.
Наразі храм у селі Голики опечатаний, юридично оформлюються документи щодо переходу до Православної Церкви України, – пишуть Малі Міста України.
